Напишіть нам

Новини

Еволюція світової торгівлі та її виклики щодо України

28 Вересня 2015

          За роки незалежності Україна чимало зробила для активізації свого залучення до світових ринків. Кумулятивним результатом цієї роботи стало набуття нею членства у СОТ та укладення угоди з ЄС про вільну торгівлю.      

       Проте, практичні наслідки здійсненого не викликають захоплення у владних кабінетах та компаніях, зайнятих експортно-імпортними операціями. Відповідну критику можна і надалі зводити до відсутності в країні системних реформ, що саме по собі є правдою. Але є й інші причини незадовільної роботи зовнішньоторговельного комплексу України, пов’язані з недостатнім урахуванням тих об’єктивних змін, що сталися у світовій торгівлі за останні декілька десятиліть.    

            Насамперед, означене стосується власне світових виробничих процесів, зміни в яких суттєво позначилися на техніці зовнішньої торгівлі. Другим важливим моментом є активне запровадження нових інструментів регулювання світової торгівлі, як на національному рівні, так і, зокрема, у рамках СОТ. Ідеться про реакцію на зміщення акценту з тарифного регулювання у бік застосування його нетарифних засобів. І, нарешті, останній аспект змін стосується низки міжнародних торговельних угод нового покоління, які б ураховували повною мірою перші два фактори змін. Але найбільш важливими є ті наслідки, що вже мають місце і матимуть у подальшому через взаємопов’язаність перелічених процесів.

            Не вдаючись до академічного викладу, розглянемо наведені фактори більш детально.

                                                     

1. Виробничі процеси

            Так звана вертикальна організація виробництва, сповідувана переважно ТНК, призвела до фрагментації процесу розробки, виготовлення та дистрибуції кінцевого виробу не лише у регіональному, але і глобальному вимірі. Зазвичай це пов’язано з такими добре відомими професіоналам діями як outsourcing/offshoring. Відповідні експортно-імпортні операції, локальні самі по собі, перетворили визначення походження кінцевого виробу з «MadeinX-country» на «MadeintheWorld». Означені поставки «комплектуючих» як щодо товарів, так і сучасних високотехнологічних послуг, набули термінів «GlobalSupplyChains» (глобальні мережі постачання), або «GlobalValueChain» (глобальна вартісна мережа).

            Очевидно, що у випадку «GlobalSupplyChains» ідеться про фрагментацію саме міжнародних виробничих та пов’язаних із ними стадій. «GlobalValueChain» є вартісним відображенням цього процесу, яке відчутно впливає на ціноутворення щодо кінцевого продукту чи послуги. Обидва процеси характеризуються надзвичайною комплексністю, коли кінцеві вироби та послуги під час їх виготовлення та реалізації проходять через такі взаємопов’язані «виробничі» стадії як концептуалізація, дизайн, маркетинг та дистрибуція, але приналежні різним країнам. Насамперед, це стосується низки т.зв. «гнучких» галузей - електроніки, автомобіле- та електромашинобудування.

Означене закономірно змінило підходи до розуміння і виміру того, що зветься порівняльними перевагами у міжнародному поділі праці. Спеціалізація більше не базується на загальному  балансі порівняльних переваг країн, що продукують фінальні вироби. На зміну їм прийшли порівняльні переваги «завдань» (поєднане відображення виробу та послуги), які ці країни виконують відповідно специфічній стадії глобального  вартісного ланцюга.  

            Спираючись на нововведення та сучасні технології, товари й послуги дедалі менше пов’язані з класичними кордонами, як фізичними, так і митними.Тобто, означений процес не є суто виробничим за своїм характером, і не є зосередженим на пошуку шляхів зниження лише собівартості продукції. З ним активно пов’язані також заощадження витрат на транспортні, розрахункові та телекомунікаційні послуги. Фактично ідеться про такий «виробничий» процес, що охоплює весь перелік стосунків між виробниками товарів і послуг та їх споживачами. У цьому сенсі даний процес є предметом підвищеної уваги не лише з боку широкої громадськості, але й державних структур, пов’язаних із формуванням завдань національної зовнішньоторговельної політики.

           Окремо слід наголосити на закономірному посиленні вимог до норм стандартизації та охорони інтелектуальної  власності. Перелічені особливості, разом узяті, знайшли своє відображення у техніці оформлення та ведення зовнішньоторговельних операцій, лише частково відтвореній  у відповідних документах Світової Організації Торгівлі.

        У кількісному вимірі наведені процеси охоплюють біля 60% світової торгівлі, обсяги якої на початок 2014 року становили понад 20 трильйонів дол. Більшою мірою вони притаманні Європейському, Північно-Атлантичному та Південно-Тихоокеанському регіонам. Слабше до них залучені країни Латинської Америки та Африки. Зростаючий рівень фрагментації в межах вартісного ланцюга сприяв зростанню обсягів світової торгівлі комплектуючими виробами, насамперед, для виробничого сектору. У післякризовий (2008 року) період світова торгівля цими виробами була найбільш динамічною. Услід за МНК, активними промоторами фрагментації дедалі більше стають малі та середні підприємства, яким сучасні технології дають можливість витримувати конкуренцію з боку великих компаній-експортерів.

    Визнаючи важливість і потребу у фрагментації виробництва, деякі з експертів пропонують іти далі визнання, закріпивши його укладенням угоди стосовно міжнародної мережі постачання (InternationalSupplyChainAgreement).Дане переконання базується на результатах спільного дослідження Світового Економічного Форуму та Світового Банку, згідно з яким усунення бар’єрів на шляху вартісного ланцюгаздатне підняти рівень світового ВВП у 6 разів більше, ніж усунення залишків тарифів на імпорт. Одночасно дане переконання вимагає активної співпраці урядів та бізнесових спільнот з метою реалізації об’єктивних зв’язків між виробничими процесами, відповідними послугами та врахуванням цих зв’язків  при розробці нових мегаугод про вільну торгівлю.

          Віддаючи належне перевагам транснаціональної диференціації сучасного виробництва, суттєво посиленим глобалізаційними  процесами, слід бути свідомими також небажаних наслідків даного явища у разі порушень зростаючого рівня взаємозалежності виробництв різних країн. Відомий збій у міжрегіональних виробничих ланцюгах через аварію на Фукусімі у Японії є яскравим свідченням небезпеки, про яку ідеться.

 

2. Еволюція інструментів регулювання світової торгівлі

            Перелічені вище явища стосовно фрагментації світових виробничих процесів закономірно відбилися на деяких аспектах регулювання зовнішньоторговельних зв’язків країн. Насамперед, вони пов’язані із заходами, спрямованими на зменшення як виробничих, так і «торговельних» витрат. Проте, підвищення вимог до стандартизації комплектуючих та складових кінцевих виробів здійснюється не лише із суто інженерної чи вартісної  точок зору, але й з метою запобігання використанню цих вимог у якості протекціоністських  нетарифних засобів регулювання.            

           Наступним елементом змін є заходи з подолання складнощів, пов’язаних із ідентифікацією країни походження продукції та ініціюванням дотичних до цього торговельних  позовів та антидемпінгових  розслідувань. Пропонуються інші визначення таких країн – «країна покупки», «країна консигнації», «країна відвантаження». Світова митна організація та СОТ відпрацьовують процес гармонізації відповідних термінів та критеріїв щодо фіксації походження товарів.

             Ідеться також про удосконалення систем статистичного спостереження за обсягами й структурою світових торгових потоків, достовірність обрахування  яких дедалі більше викликає критику через подвійне чи потрійне і більше відображення показників доданої вартості. Південна Корея, наприклад, використовує нову систему виміру результатів зовнішньої торгівлі, побудовану на обрахуванні доданої вартості, а не лише валових показників цієї торгівлі.

          Таке поєднання даних з торгових та виробничих реєстрів є просуванням уперед з метою ідентифікації імпортерів та експортерів та, на цій основі, вирахування долі імпорту у експорті. У іншому випадку, притаманні старій системі обліку помилки призводять до викривлення звітності щодо обсягів зовнішньої торгівлі (зокрема,  щодо національних рахунків, платіжного балансу, митної статистики стосовно зовнішньої торгівлі). Зазначені помилки призводять до прийняття хибних управлінських рішень стосовно таких важливих складових економічної та зовнішньоторговельної політик, якджерела досягнення міжнародної конкурентоздатності та порівняльних переваг на світових ринках; оцінка фактичного внеску зовнішньої торгівлі у економічне зростання та зайнятість; економічна доцільність застосування окремих інструментів торгової політики, наприклад, антидемпінгу.

            Є принаймні дві причини прискіпливого аналізу даного явища: намір усунути складнощі з ідентифікацією країни походження товару та бажання  легалізувати зменшення вартості кінцевого продукту, досягнутої завдяки використанню переваг GlobalSupplyChains.

          Очевидно, що гармонізація стандартів на міжнародному рівні сприяє зменшенню виробничих та інших витрат. Як свідчить світова практика, дотримання даного принципу відчутно збільшує обсяги світової торгівлі і прискорює її розвиток. Іншою причиною ініціації відповідних заходів є бажання зменшити негативний вплив національних  стандартів, використовуваних окремими країнами в якості нетарифних засобів регулювання торгових потоків. Додатковим імпульсом є також негативна практика впровадження нових стандартів в умовах недостатньої прозорості. Зокрема, ідеться про такі країни як Бразилія, Росія, Китай та Індія.

            Ідентифікуючи проблему використання стандартів в якості гальмового засобу регулювання світової  торгівлі, США та ЄС надають їй значної уваги в процесі переговорів стосовно укладення угоди про трансатлантичне партнерство, зокрема, при торгівлі електронними виробами. Аналогічний підхід застосовується США також при переговорах відносно угоди з партнерства у Південно-Тихоокеанському регіоні. Насамперед, ідеться про досягнення домовленостей щодо запровадження низки міжнародних стандартів, які б сприяли активному розвитку “digitaleconomy” та пов’язаної з нею електронної комерції. Головною метою сторін, принаймні по обидві сторони Атлантики, є усунення існуючих дублювання та протиріч у регулятивному законодавстві, узгодження різних стандартів задля спрощення ділових операцій та створення нових можливостей для торгівлі. Ідеться також про посилення вимог до інновацій шляхом запровадження норм охорони інтелектуальної власності щодо стандартів.

           Окремою позицією є опрацювання засобів регулювання електронної торгівлі, що набирає обертів, та пов’язаних з нею послуг… Як свідчать експерти, обсяги електронної торгівлі США, Великої  Британії,  Бразилії, Китаю та Австралії  у 2018 році становитимуть  307 млрд. дол., збільшившись утричі порівняно з 2013 роком.

           Правові засади міжнародної електронної комерції запроваджені відповідною Конвенцією ООН (UN Convention on the Use of Electronic Communication in International Contracts) від 2005 року. Одночасно успішно застосовуються також плюрілатеральні угоди стосовно інформаційних технологій та базових телекомунікаційних послуг heInformationTechnologyAgreement, ТheBasicTelecommunicationServicesAgreement).За оцінками ЄС, електронна торгівля має значний потенціал, здатний не лише реструктурувати існуючі ринки, але й створити нові, побудовані на принципах вільного обігу ідей в межах глобальної економіки…    

           Тому завданнями сучасної зовнішньоторговельної політики є якнайширше використання Інтернету у якості глобального комерційного простору і сприяння його подальшому розвитку відповідно до потреб світової торгівлі. Ідеться, зокрема, про забезпечення вільного переливу даних через кордон, транспарентності засобів регулювання, гарантованого доступу до ринків відповідних послуг, підтримку малого та середнього бізнесу, запровадження процедур стандартизації та охорони інтелектуальної власності…

               

3. Міжнародні угоди нового покоління(megatradedeals)

           За всіма ознаками класичні двосторонні угоди про вільну торгівлю виконали свою функцію стосовно її лібералізації. Схоже, така ж доля очікує відповідні регіональні угоди. Переконливим свідченням цьому є активізація переговорів США з ЄС, а також США з країнами-членами АСЕАН, іншими країнами ПСА та Латинської Америки стосовно укладення т.зв. глобальних угод про вільну торгівлю та партнерство. Останнім часом на шлях укладення аналогічних угод став також Китай.

          Трансатлантична угода про торгове та інвестиційне партнерство між США та ЄС (TheTransatlanticTradeandInvestmentPartnership(TTIP)декларується як найбільш амбітна за всю історію співробітництва сторін.Ідеться про представництво 45% світового виробництва, 5 трлн. дол. спільного товарообігу на рік та 15 млн. робочих місць, а також про подальше розв’язання проблем нетарифних бар’єрів та відповідного регулювання.Очікується, що здійснення відповідних заходів забезпечить до 17% зростання експорту як США, так і ЄС. За наявними оцінками, усунення 25% розбіжностей у системах регулювання та стандартизації, нетарифних бар’єрів здатне збільшити сукупний ВВП сторін на 106 млрд. дол…   

          Аналогічною є також угода між США та 11-ма країнами Тихоокеанського й  Північно- та Південно-Американського регіонів – Японією, Австралією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Малайзією, Брунеєм, В’єтнамом, а такожКанадою, Чилі, Мексикою -(TheTranspacificPartnership(TPP). Як і попередня, Транс-Тихоокеанська угода є амбітною, оскільки є найбільшою угодою США про вільну торгівлю з регіоном, на який припадає біля половини торгівлі Сполучених Штатів. Ідеться також про розмір та рівень лібералізації торговельних стосунків сторін товарами, послугами та сільськогосподарською продукцією, яких не передбачено угодами СОТ. Більш того, рівень гнучкості цієї угоди (як і угоди з ЄС) дозволяє говорити про її «живучість» у сенсі відкритості до розширення членства та запровадження нових положень стосовно торгівлі та інвестицій (т.зв. «livingagreement»).            Крім того, з боку Сполучених Штатівугода орієнтована на зміцнення долара в якості глобальної  валюти розрахунку,на контроль ресурсів країн ПСА, ослаблення регіональних позицій Китаю.

              Розглядаючи міжрегіональні угоди у якості додаткових до угод про вільну торгівлю СОТ, Євросоюз, у свою чергу, здійснює роботу по укладенню власної угоди з країнами-членами АСЕАН.   

     На противагу США та ЄС, Китай пропонує країнам, залученим до Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва, угоду з заснування регіональної  зони вільної торгівлі (The FreeTradeAreaintheAsia-Pacificregion(FTAAP).Метою її є намір нейтралізувати дію більше ніж 70-ти дво-, трьох- та багатосторонніх угод про вільну торгівлю, що діяли на кінець 2014 року у регіоні «на шкоду інтеграційним процесам» у розумінні їх Китаєм. Більш того, Китай запроваджує ініціативу з відновлення «Шовкового шляху» у якості засобу подальшого стимулювання своєї участі у зовнішньоторговельних процесах 21-го сторіччя, насамперед, із Західною Європою. За оцінками, на створення відповідної інфраструктури передбачається витратити біля 480 млрд. дол., у т.ч. лише у 2015 році – більше 64-х млрд. дол.

          Ініціація США, ЄС та Китаєм укладення означених угод пов’язана із декількома причинами: можливістю максимально скористатися перевагами нових технологій виробництва товарів та послуг, їх доставки, збуту та розрахунків по контрактах, а також бажанням закріпити дані можливості системою мегаторговельних договорів,  і, за умови досягнення відповідної домовленості світовим співтовариством, використати їх у якості підвалин нового світового економічного порядку.

           Поряд із наведеними об’єктивними потребами опрацювання торговельних угод нового покоління існують також інші причини ініціації відповідних переговорів. Насамперед, ідеться про бажання посилити можливості використання новітніх конкурентних переваг у боротьбі країн Заходу із зростаючою потугою Південно-Тихоокеанських азійських країн, на лідерство серед яких претендує Китай.

           Але якщо європейський бізнес однозначно підтримує укладення угоди про трансатлантичне партнерство із США, то деякі громадські організації вважають положення цієї угоди зазіханням на демократію та конкурентні позиції національного бізнесу. Щодо Китаю, то він намагається «покінчити з фрагментацією «єдиного» азійсько-тихоокеанського ринку», а також замінити  американський долар юанем в якості світової валюти.

       Однак, на загал діють об’єктивні процеси глобалізації, пришвидшені пробуксовуванням досягнення багатосторонніх торговельних домовленостей в рамках СОТ, зокрема, Дохійського раунду. Діє протиріччя між офіційним визнанням переваг багатосторонньої системи регулювання світової торгівлі та груповим бажанням певних країн вирішити поточні проблеми цієї торгівлі, що виникли під тиском сучасних технологічних та інших змін в системі світового розподілу праці.

          Дана тенденція набирає сили. Якщо на початку 90-х років СОТ було зареєстровано 380 угод про вільну торгівлю (двосторонніх та регіональних), то у червні 2014 року таких угод уже налічувалось біля 600, переважно регіональних. Збільшення становить 1.6 рази і наочно демонструє зсув у бік мегаторговельних   угод. Як  наголошують експерти-прагматики, дані угоди, у разі успішного застосування, здатні привнести позитивні зміни також у багатосторонні правила світової торгівлі. Насамперед, у розумінні того, на якій стадії виникає додана вартість, і яким чином на даний процес впливають відповідні заходи зовнішньоторговельної та економічної політик, їхнє скоординоване  застосування при реалізації переваг глобального вартісного ланцюга…

4. Можливі відповіді на виклики

 (щодо засад економічної та зовнішньоторговельної політики України)               

            За багатьма ознаками економіка України є експортоорієнтованою. Саме по собі це не є недоліком. За одним винятком, - коли дана орієнтація тримається переважно на двох групах товарів – металевих та хімічних виробах, виробництво яких енерго- та сировиннозалежне від Росії. У такому разі виникають доречні запитання стосовно дотримання країною вимог економічної безпеки. Більше того, світовий досвід переконливо свідчить, що недолуга орієнтація на експорт без належної уваги до сталого розвитку інших галузей економіки країни у довгостроковому вимірі закономірно призводить до негативних наслідків, як соціальних, так і політичних.            Наочним прикладом цього може бути гіпертрофовано орієнтована на експорт економічна політика Китаю, здійснювана протягом останніх 20-ти років. Зіткнувшись із падінням зовнішнього попиту та зростанням економічної нерівності серед різних верств власного населення,  уряд цієї країни змушений був зосередитись на розвитку внутрішнього ринку і відповідній реструктуризації виробництва…  Вочевидь, Уряд України має зробити висновки з недоліків однобокого і недалекоглядного використання експортного потенціалу країни. Крім суто внутрішніх проблем економічного розвитку країни до цього спонукають також швидкі зміни світового ландшафту щодо зовнішньоторговельних зв’язків, висвітлені вище.

            Охарактеризовані зміни виробничого процесу не є дискретними, лише пасивно пов’язаними із процесами стандартизації, логістики, транспортування та застосуванням інформаційних технологій. Кардинально змінюючи зовнішню торгівлю, вони потребують реалізації не менш революційних, взаємопов’язаних заходів сучасної промислової та економічної політик, спрямованих, насамперед, на  розробку відповідних програм зовнішньоторговельного виміру, обумовлених вимогами «GlobalSupplyChains». Роль уряду у даному процесі є вирішальною.

           За висловом одного з послів США, зовнішньоторговельна політика 21-го сторіччя відрізняється від зовнішньоторговельної політики 20-го сторіччя її місією: замість виправлення помилок минулого вона має бути спрямована на забезпечення переваг майбутнього.

У загальному вимірі стосовно України відповідні програми мають бути задіяні, щонайменше, на наступних 7-ми напрямках:

1.      Стандартизація (зокрема, з використанням першого відповідного  досвіду  відносин  з ЄС в рамках Угоди про вільну торгівлю).

2.      Охорона інтелектуальної власності (розробка заходів, спрямованих на руйнацію світової  першості України серед країн-піратів).

3.      Інвентаризація і перегляд міжнародних  угод про економічне співробітництво, зокрема, укладених ще за радянських часів.

4.      Вихід на нові ринки, спрямований на залучення українських підприємств, зокрема, малих та середніх, до регіональних та глобальних мереж постачання(тобто включення України у регіональну та глобальну систему «вертикальної» торгівлі комплектуючими, напівфабрикатами та послугами).

5.      Концентрація уваги на сучасних регулятивних інструментах та механізмах, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, не передбачених поки що нормами СОТ

6.      Удосконалення статистичного обліку зовнішньоторговельних потоків, зокрема, щодо відображення показників доданої вартості.

7.      Удосконалення зовнішньоторговельної політики у органічному зв’язку із економічною політикою країни та глобальними процесами, про які ідеться.

            Важливою відмінністю від практики попередніх років є те, що заходи, передбачувані даними програмами, не мають бути галузевоорієнтованими. Їх специфікація вимагає органічного зв’язку із стадіями глобальної мережі постачання, по яких задіяні спеціалізовані українські компанії. За даних умов суттєво зростають вимоги до рішень Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів (у частині митної політики), Державних служб охорони інтелектуальної власності, а також статистики України. Ідеться, насамперед, про розробку засад сучасної зовнішньоторговельної політики та врахування змін, пов’язаних із фіксацією країни походження напівфабрикатів та комплектуючих, охороною власних науково-технічних надбань, про адекватне їх відображення і достовірну оцінку національною статистикою обсягів та структури зовнішньоторговельних зв’язків.

            Розуміння характеру глобальних викликів, пов’язаних із виробничими процесами та технікою зовнішньої торгівлі, спонукають до поглибленого аналізу переваг економічного комплексу України у міжнародному поділі праці. Зокрема, він має бути більш уважним до існуючих можливостей агробізнесу, інформаційних технологій, окремих напрямків машинобудування із високою долею вітчизняних інновацій та технологій. За умови потенційної ефективності мають бути докладені цілеспрямовані зусилля щодо їх інтегрування до існуючої міжнародної мережі виробничого постачання. Поряд із розширенням доступу українських товарів і послуг до світових ринків відповідні програми збільшують також можливості доступу українських підприємств до прямих іноземних інвестицій.       

            Рівень та ефективність такого інтегрування залежать також від низки добре відомих факторів: географічного розташування партнерів, розміру ринків, про які ідеться, масштабів виробництва та продуктивності праці, вартості торговельних витрат, ділового клімату країни в цілому. Частина з них органічно пов’язана з характером структурних реформ в Україні, зокрема, застосуванням таких інструментів як програми з розвитку експорту, підвищення рівня конкурентоздатності вітчизняних виробників, розвитком підприємництва та інноваційної культури. Певним полігоном у цьому плані є поточне співробітництво з ЄС згідно положень угоди про вільну торгівлю.

            Так чи інакше, органічний зв’язок між доданою вартістю складових кінцевого виробу, наданням виробничих послуг та нетарифним регулюванням зовнішньої торгівлі закономірно спонукає до відповідних наголосів у заходах зовнішньоторговельної політики  України.

 

            За своїми наслідками висвітлені вище явища можна охарактеризувати як змістовні елементи процесу «фазового переходу» в системі світового економічного порядку. Міжнародна торгівля однозначно є важливою і невід’ємною складовою даних процесів, безпосередньо відчуваючи на собі вплив цього переходу. Зокрема, розмиваються відмінності між товаром та послугою; втрачають сенс класичні поняття «кордон» та «митний тариф»; падає значущість таких національних засобів захисту як «антидемпінг» та «стандарт»; втрачають точність та довіру до них існуючі засоби «валового» статистичного виміру торгівлі; стає все важче ідентифікувати, хто саме є виробником кінцевого продукту і яка країна його походження.

            Старий детермінований світ міжнародної торгівлі зникає, поступово перетворюючись на світ нечітких множин, у якому набагато складніше оперувати. Замість усталених понять застосовуються нові категорії. За цих умов доречним є запитання – якими мають бути відповідні державні інституції та їх регуляторні інструменти управління? Очевидно, більше, ніж зараз, здатними на використання переваг, створених сучасними технологіями та пов’язаними із ними процедурами.

Бажано також визначитись, наскільки сталими є перелічені зміни і наскільки варто брати їх до уваги. У цьому сенсі наведемо лише декілька прикладів.        

            З огляду на бажання завершити переговори щодо обох міжрегіональних угод (ТТІР та ТРР) Президент США уже звернувся до Конгресу з ініціативою проходження цих угод за прискореною процедурою з тим, щоб повною мірою використати проміжок часу до нових президентських виборів. З використанням набутого завдяки «глобальним угодам» досвіду передбачається також удосконалення співробітництва у рамках НАФТА. Зокрема, запровадження нових стандартів конкуренції стосовнодержавних підприємств, праці та навколишнього середовища.

            Розуміючи важливість питання, про яке ідеться, Європарламент також ретельно готується  до розгляду у травні поточного року перебігу переговорів стосовно укладення Трансатлантичної угоди про партнерство із США.

            Туреччина, єдина з країн-нечленів ЄС, що має з ними угоду про Митний союз, з літа 2014  року ініціює консультації з ЄС стосовно подальшого співробітництва у разі укладення ним Трансатлантичної угоди про партнерство із США. Парламентська делегація країн-членів ЄАВТ з січня поточного року веде консультації з Туреччиною стосовно удосконалення двосторонньої Угоди про вільну торгівлю, укладеної більше 20 років тому.

            У свою чергу, КНР, «простимульована» переговорами США з ЄС, а також країнами-членами АСЕАН (+ Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Чилі, Мексика та Перу) щодо укладення т.зв. «глобальних угод» про міжрегіональне торговельне партнерство, ініціює відновлення «Шовкового шляху» з метою подальшого поглиблення співробітництва з Європою і уповільнення просування ЄС у напрямку ТТІР із Сполученими Штатами.

            Однак, темп змін, про які йдеться, не є синхронним. Якщо фрагментація виробничих процесів  уже є доволі сталою, принаймні  у регіональному вимірі, то засоби з їх регулювання у зовнішньоторговельній царині, насамперед, через СОТ, все ще потребують розробки, визнання й затвердження країнами-членами. Станом на сьогодні дана потреба компенсується переговорами з укладення перелічених вище «глобальних угод», розпочатих основними гравцями на світових ринках – США, ЄС та Китаєм.

                Так чи інакше, йдеться про нові правила міжнародної торгівлі 21-го сторіччя. Україна не має стояти осторонь цього життєво важливого для неї процесу.

 

 

В.Я. Маштабей,

    експерт ITFC

http://icps.com.ua

Назад до новин